Назад

до 200-річчя від дня народження Томаса Майн Ріда

Навряд чи можна знайти людину, якій не було б відоме ім'я Томаса Майн Ріда. Він займає почесне місце в ряду великих творців «романів пригод і подорожей» – поруч з Даніелем Дефо, Фенімором Купером і Жюлем Верном. До сих пір книги «капітана Ріда», як любив себе називати письменник, приваблюють романтикою пошуків в ім'я високої ідеї, мужнім подоланням труднощів на шляху відважного героя. Романтичні характери персонажів, оповідь багата на барвисті описи, напружені діалоги, несподіваний розвиток захоплюючого сюжету. Чого варті одні назви романів – «Мисливці за скальпами», «Стежка війни», «Загублені в океані, «Смертельний постріл», «Білий вождь», «Оцеола, вождь семінолів», «Повзуни по скелях» і, звичайно, знаменитий « Вершник без голови»...

Романтик в душі, Майн Рід навіть зовні був схожий на своїх героїв. З портретів на нас дивиться відважний, розумний, шляхетний чоловік – крилатий розліт брів, широко поставлені веселі очі, вперте підборіддя, довгі вуса, левова грива. Він і життя прожив цікаве, сповнене пригод і яскравих подій, багато з яких потім увійшли в його твори.

Томас Майн Рід народився 4 квітня 1818 року в ірландському селі Балліроні у сім’ї вихідців з Шотландії. Його батько, Томас Мейн Рід, був пресвітеріанським пастором, мати – дочкою священика Семюела Резерфорда, нащадка «гарячого і неприборканого Резерфорда», який згадується в поемі Вальтера Скотта «Марміон». Від Резерфордів письменник успадкував азарт і невгамовність, спрагу до пригод.

Томас відвідував школу в Балліроні, потім став учнем преподобного Девіда Маки, який утримував класичну школу в сусідньому Кейтсбріджі. Саме цьому вчителеві він присвятив згодом роман «Мисливці за рослинами». Коли юнакові виповнилося шістнадцять, батьки відправили його на навчання в Белфаст, в Королівський університетський коледж, де він провчився чотири роки, отримуючи найвищі бали з математики, античних мов, риторики, спортивних дисциплін. Лише до богослов'я він не відчував тяги, що вельми засмучувало його батьків, які мріяли бачити свого сина пресвітеріанським пастором.

Отримавши добру класичну освіту, Майн Рід повернувся до Балліроні, де деякий час працював приватним учителем у заможних сім'ях. Однак юнак обтяжувався життям в рідній домівці; їм володіла спрага до подорожей і романтичних пригод. Країною, куди він мріяв вирушити, були Сполучені Штати Америки з їх безмежними просторами прерій і непрохідними хащами лісів, про які він так багато читав в книгах. Особливо йому хотілося поспілкуватися з дикими індіанськими племенами в природних умовах їх існування, пополювати разом з трапперами.

Але йому зовсім не довелося для цього «тікати з дому»: батьки, які зрозуміли, що їх надіям на пасторську майбутність сина не судилося збутися, самі купили йому квиток на судно, що вирушало до Америки, і забезпечили грошима на перших порах.

У січні 1840 р. Майн Рід прибув у Новий Орлеан – найбільше торгове місто рабовласницького Півдня. Очманілий від тутешнього бурхливого життя, Майн Рід швидко спустив батьківські гроші і став перед необхідністю почати пошуки роботи.

Перш за все він зрозумів, що отримана їм на батьківщині освіта тут не знадобиться. Зрештою йому вдалося влаштуватися в одну торговельну фірму, але потім виявилося, що вона займалася перепродажем «живого товару», а в функції Майн Ріда входив нагляд за партіями рабів, що прибувають, аж до покарання їх батогом. Він знайшов це заняття огидним, звільнився і виїхав з міста, відправившись на північ. Під час своїх мандрів по великим і маленьким містам він змінив декілька професій, працюючи то продавцем в магазині, то домашнім учителем, то бродячим актором. У Нашвіллі він навіть відкрив власну школу на свої кошти. У Натчезі він познайомився з індіанськими торговцями і білими трапперами, побував у кількох тривалих торгових і мисливських експедиціях вглиб прерій. Багаті враження від цих подорожей згодом були використані ним у літературній творчості.

Переїхавши в 1843 році до Філадельфії, Майн Рід вирішив спробувати себе на журналістському терені. Він писав нариси, кореспонденції, розповіді, вірші. Більшість його творів друкувалося в журналі «Годи мегезин» під псевдонімом «Бідний школяр» – мабуть, Майн Рід придумав його ще в роки навчання. У листі батькові він писав про цей період свого перебування в Новому Світі: «Три або чотири роки вів я життя літератора, повне боротьби. Я не викував собі крила з золота, але піднявся до вершин Парнасу». До цього ж періоду відноситься початок дружби Майна Ріда зі знаменитим американським письменником і поетом Едгаром По.

Зближення цих літераторів не було випадковістю. За своєю природою і Майн Рід, і Едгар По були мрійниками, і світ поетичних мрій для обох був можливістю хоча б на якийсь час піти від непривабливої і грубої американської дійсності. Правда, поетична фантазія Едгара По носила болісний, містичний характер, а Майн Рід зображував хоча і оповите романтичним ореолом, але все ж реальне життя.

У 184б році Майн Рід був уже настільки відомим журналістом, що його запросили стати кореспондентом однієї з найбільших нью-йоркських газет. Однак журналістська кар'єра незабаром перервалася. Почалася війна США з Мексикою (1846–1848 рр.), і молодий журналіст опинився в лавах американських військ. «Другий лейтенант» нью-йоркського полку Томас Майн Рід бився хоробро, і за відвагу і холоднокровність, проявлені під час штурму столиці Мексики в вересні 1847 року, отримав чин капітана. В одному з боїв Майн Рід був тяжко поранений, так що товариші вирішили, що він загинув і залишили його на полі бою. Минуло чимало часу, перш ніж він був знайдений і доставлений в госпіталь. Хибна звістка про його смерть прийшла і до США. Друзі оплакували молодого письменника, в деяких газетах з'явилися некрологи, а одна поетеса навіть написала чутливого вірша, присвяченого його пам'яті. Тим дивніше було повернення Майна Ріда до життя. З властивим йому почуттям гумору він називав себе «людиною, яка померла двічі».

Молодий офіцер заліковував рани в маєтку одного свого друга. Там же на початку 1848 року він почав писати свій перший роман «Вільні стрілки», навіяний враженнями від мексиканського походу. Не залишився письменник осторонь і від революційних подій, що охопили Європу в 1848–1849 рр. Для нього це були роки великих надій і гірких розчарувань, які все ж не згасили його віру в краще майбутнє.

У 1850 році Майн Рід оселився в Англії. Неподалік від Лондона, серед типово англійської природи він вибудував собі будинок в іспано-американському стилі, який назвав «гасіенда» – на згадку про іспанські садиби Мексики і Техасу.

Тут і почалася його серйозна професійна літературна діяльність. У столиці Великобританії він знайшов не тільки письменницьку славу, а й дружину Елізабет, яка розділила з Майн Рідом всі радощі і тяготи його неспокійного життя. Майн Рід зустрів свою кохану Елізабет Хайд, коли гостював у домі її тітки. «Вона була ні занадто крихкою, ні занадто ніжною. Навпаки, вона справляла враження сильної і квітучої дівчини. Сонце немов грало локонами її волосся, і воно було подібне на його власні чудові промені», – такою вперше побачив її Майн Рід.

Він полюбив Елізабет з першого погляду. Письменник з того моменту намагався бувати в будинку Хайдів майже кожен день. Він дарував дівчині подарунки, а одного разу, прагнучи зробити на неї враження, вручив Елізабет свій перший роман, що вийшов в Британії, «Вільні стрілки». Але все було марно. Майн Рід вирішив поїхати. Він попрощався з дівчиною і відправився до Парижу.

Під час наступної зустрічі Майн Ріда і Елізабет все було по-іншому. Письменника запросили до Лондона, щоб прочитати промову на мітингу в підтримку польських біженців. На мітингу була присутня Елізабет, і коли Майн Рід увійшов до зали, по її тілу – так згадувала сама дівчина – немов пробіг електричний струм. Під час мітингу молоді люди не обмовилися ні словом між собою, але весь вечір раз у раз поглядали один на одного. Потім був довгий роман у листах, в одному з яких дівчина зізналася: «Мені здається, я вас люблю». Вони обвінчалися в 1854 році в церкві Святої Марії в Кенсінгтоні. Історія їх відносин знайшла відображення в романі Майн Ріда «Дружина-дитя».

Після успіху першого роману до Майн Ріда стали звертатися видавці. Один з них, Девід Боуг, запропонував Майн Рідові написати серію пригодницьких книг для дітей; письменник дав згоду. З цього моменту в його творчості намітилися два основних напрямки: поряд з романами, призначеними для дорослої аудиторії, він складав повісті для дітей та юнацтва.

Темами творів першого були, в основному, війна, любов і помста. Головними героями другого були, як правило, діти, які опинилися в екстремальній ситуації, а пригодницький сюжет розвивався на тлі докладного і достовірного опису флори і фауни тих місць, де розгорталися події, а також традицій і звичаїв місцевих жителів.

Щороку, в переддень Різдва, на прилавку з'являлася чергова повість для дітей, підписана «Капітан Майн Рід». Першою в грудні 1851 р. вийшла повість «Житло в пустелі», за нею – дилогія «Хлопчики-мисливці, або Пригоди в пошуках білого бізона» і «Юні мандрівники, або Хлопчики-мисливці на Півночі».

Всього Майн Рідом було написано 22 повісті для дітей та підлітків. Його невтомна фантазія переносила юних читачів то на простори американських прерій, то в нетрі Південної Африки, то на таємничі Гімалаї. Кожна нова книга запрошувала в нескінченний вир пригод на суші і на морі, дарувала радість нових вражень і відкриттів. Герої Майн Ріда – відважні, рішучі, непримиренні в боротьбі зі злом, вражали не одне покоління підлітків.

Одночасно Майн Рід працював і над «дорослими» романами: 50-ті роки стали роками творчого підйому письменника. Після «Вільних стрільців» вийшов роман «Мисливці за скальпами», він мав надзвичайний успіх. Значною популярністю користувалися також романи «Білий вождь», «Квартеронка», «Оцеола. Вождь семінолів».

«Білий вождь» – захоплююча історія про білого мисливця на бізонів, який долає безліч перешкод, бореться за правду, справедливість і любов.

Оцеола, індіанський вождь – образ великої художньої сили, символ поваги письменника до мужності, гордості і відваги індіанців.

«Квартеронка» – справжня і глибоко драматична історія дівчини, що зазнала на собі тваринну жорстокість торгівлі рабами.

У 1865 році з-під пера Майн Ріда вийшов найбільш відомий його твір – «Вершник без голови». Цей класичний авантюрно-детективний роман, насичений таємницями, перевидавався по всьому світу незліченну кількість разів і також кілька разів був екранізований.

Майстерно побудований сюжет роману, заснований на розкритті загадкового злочину, скоєного в Техасі в середині позаминулого століття, тримає читача в напрузі до останнього. Безголовий вершник рухається вночі по прерії, наводячи жах на всіх. Хто ж це? Привид, диявол чи людина?

В цілому «Вершник без голови» – річ жива, емоційна, що змушує щиро переживати події роману в усіх перипетіях, що, крім іншого, зробило книгу цікавою для будь-якого віку. Вона і сьогодні неодмінний атрибут юнацької бібліотеки, що підтверджує стару істину: «Над великими книгами не владні ні час, ні мінлива літературна мода».

Творив Майн Рід своєрідно: він майже ніколи не сідав за письмовий стіл; його робочим місцем була кушетка, на якій він напівлежав, одягнувши халат і пантофлі; до губ була приклеєна сигара, про яку він забував в запалі натхнення, і вона постійно гасла: вся підлога навколо кушетки була усипана горілими сірниками ...

Було написано 28 романів для дорослих; з них шість не перекладено на російську мову. Крім того, Майн Рід переклав з французької мови два романи Луї де Бельмара, більш відомого під псевдонімом Габріель Феррі, – «Косталь-індіанець» і «Лісовий бродяга».

Майн Рід був талановитим популяризатором природознавства, справжнім співаком дикої природи недосліджених країн. Його науково-пізнавальні романи «Мисливці за рослинами», «Повзуни по скелях» сповнені найточніших описів екзотичної флори і фауни, створених завзятим натуралістом. Письменник опублікував збірку етнографічних нарисів «Незвичайні народи», випустив книгу-альбом із зоології для дітей – «Чотириногі». Після його смерті була опублікована книга нарисів-спостережень «Натураліст в Сілуріі».

В Англії Майн Рід прожив до 1867 року, причому не обмежувався тільки літературною працею. У свій час письменник захопився ідеєю створення зразкового сільського господарства і навіть спробував організувати якусь трудову хліборобську колонію. Але безпорадний і непрактичний мрійник-капітан незабаром розорився і втратив ті невеликі гроші, які йому принесла літературна діяльність. Невдачею закінчилася і його спроба заснувати газету «Малий Таймс»: великі англійські газети швидко витіснили конкурента.

Справи Майна Ріда йшли все гірше і гірше, і немолодий вже та хворий письменник наважився ще раз спробувати щастя в США. Оскільки він не втрачав зв'язку з американськими друзями, то знову відправився до Нью-Йорка, сподіваючись знайти там більш прийнятні для життя умови. Тоді ж він заснував журнал «Вперед» і продовжив видання своїх нових романів. Але перші успіхи незабаром змінилися невдачами. Від видання журналу довелося відмовитися через низький попит, а в 1869 році важка хвороба – наслідок погано залікованої рани, отриманої ще в мексиканському поході, – надовго поклала письменника в ліжко. Ледве уникнувши смерті, з підірваним здоров'ям, пригноблений, він в 1870 році повернувся до Англії, де і пройшли останні тринадцять років його життя, відносно спокійні, заповнені безперервною літературною роботою.

До кінця життя він міг пересуватися тільки за допомогою милиць. На щастя, його дружина Елізабет, завжди залишалася поруч. Вона була особистим секретарем чоловіка, розбиралася зі своїми рахунками і приводила в порядок його рукописи. Вона організувала збір грошей на лікування чоловіка, возила його по клініках і до приватних лікарів. Розумна, любляча і чуйна жінка, вона змогла зрозуміти і оцінити високу душу чоловіка-мрійника. Одного разу, ще в молодості, Майн Рід написав Елізабет: «Боюся, що твоя любов до мене – тільки романтика і не зможе зберегтися, коли ти впізнаєш мене краще. Чи зможеш ти любити мене, одягненого в халат і шльопанці?» Елізабет своїм життям переконала чоловіка, що і в інвалідному кріслі він залишився для неї найдорожчою людиною на світі. Вона розділила з ним життя, повне праці, тривог і негараздів, а після його смерті (письменник помер в 1883 р.) написала книгу «Життя і пригоди капітана Майна Ріда», яка по праву займає місце серед найкращих романів самого письменника.

Така історія життя Томаса Майна Ріда. Його книги вже за життя мали величезну популярність, на них виховані багато поколінь мрійників, мандрівників і шукачів пригод. Сьогодні Майн Рід, знаменитий відважний капітан, є визнаним класиком пригодницької літератури. На честь його славного ювілею візьміть і перегорніть сторінки з дитинства знайомої і улюбленої книги! Можливо, ви знайдете в ній щось співзвучне сьогоднішньому дню, і світ пригод Капітана Майн Ріда знову захопить вас…

***

Кілька цитат з творів Майн Ріда

 

Кохання підкорює горді серця, вчить зарозумілих поблажливості, але головна його властивість – все підносити і облагороджувати. ( «Квартеронка»)

 

Привести коня на водопій може одна людина, але і сорок чоловік не зможуть змусити його пити! ( «Оцеола, вождь семінолів»)

 

Він готовий померти за тебе, і більше того – він хоче з тобою одружитися. («Вершник без голови»)

 

Вражене самолюбство! Воно так само потужно, як сама любов. І воно ранить так само сильно, як муки любові. ( «Оцеола, вождь семінолів»)

 

Коли людина потрапляє в біду, чи бувало хоч раз, щоб гроші прийшли вчасно? ( «Квартеронка»)

 

Інший раз прекрасні очі ранять куди болючіше, ніж свинцева куля. («Вершник без голови»)

 

Кажуть, з вогнем грати небезпечно, але саме тому я буду з ним грати ... («Марони»)

 

Хіба ви не знали, що любов за самою своєю природою – демократка, що вона сміється над вашими надуманими теоріями про соціальну нерівність? («Вершник без голови»)

 

З ревнивих женихів виходять байдужі чоловіки. («Білий вождь»)

 

Мозолі на руках не заважають бути джентльменом. ( «Квартеронка»)

 

Час, звичайно,  хороший цілитель для серця, яке не отримало відповіді в любові, а розлука допомагає ще більше. Але ні час, ні розлука не можуть заглушити туги за втраченим другом або ж заспокоїти серце, яке не знало щасливого кохання. («Вершник без голови»)

 

Ніколи ще уряд не робив нічого, хоча б схожого на справедливість. («Морське вовченя»)

 

МАЙН РІД В НАШОМУ ФОНДІ!

 

  • Рид Томас Майн. Собрание сочинений: в 6 т. : пер. с англ. / Т. Майн Рид. – Баку : Олимп, 1992.
  • Рид Томас Майн. Белая перчатка. В дебрях Борнео, или Приключения потерпевших кораблекрушение: роман : пер. с англ. / Т. Майн Рид. – К. : Молодь, 1991. – 416 с.
  • Рид Томас Майн. В поисках белого бизона. Гудзонов залив : романы: пер. с англ. / Т. Майн Рид. – М. : Скифы, 1992. – 400 с.
  • Рид Томас Майн. Вольные стрелки. Вождь Гверильясов : романы : пер. с англ. / Т. Майн Рид. – Харьков : Прапор, 1993. – 303 с.

 

Назад